Особливості українського телепростору в тому що він цинічно-технологічний. Ідеться як про технологічний цинізм так і про цинічну технологію. Посмак трагізму технологічного помножений на посмак трагізму історичного, аж настільки, що дійшло й до ментальних змін у характері українців, загострив вже добряче замусовану проблему як етичну так і моральну. Ми вже звикли до моральності і співпереживання людей не обділених владою, і як антитези їм – аморальність і хамство владоможців. Але трагізм подієвий, як ніщо інше, загострює і проблему чистоти стилю. Невже коли ховають шахтарів Донеччини то на Луганщині цілком нормальним в той же день вважається гей-шабаш якогось «баріса маісєєва» в Сіверськодонецьку . Невже конкурентна боротьба між Луганщиною та Донеччиною сягла такої напруги що коли в одних траур – інші влаштовують гей-гопки. Хоча подібні концерти в подібний час формують неабияку ауру самої споруди, котра прославилася автономістською істерією на весь світ. А особливо в час, коли сірководневий запах «Сіверськодонецька-2» з гуркотом закреслює будь-які помисли про ширку, або ж – широку «каоліцію», подібні концерти виглядають як запланована технологія. А там де не працює мораль – там повинні працювати державні інститути. Особливо ті, що покликані оберігати державу і громадську безпеку.
Трагедія як ніщо інше загострює як відчуття несправедливості так і відчуття всезагального безстилля, що запанувало на теренах Неньки ще від часів раннього Ґорбі. Ну скажіть. Як має сприйматися найвідвертіше найтрагічніше відео, що час відчасу переривається як не рекламними вставками шоколаду то роликами з предметами гігієни. Якщо рекламний рейтинг за умови присутності у студіїї як правило зашкалює – то перебивання рекламою подібного ефіру швидше стосується президентського протоколу. Тобто якщо патронатні служби вважають за норму перебивання прямого ефіру з Президентом, то не цілком допустимо вважати засилля рекламою днів скорботи. У дні загальнонаціональних траурів тональність електронних ЗМІ повинна бути уніфікованою. Потрібен особливий список музичних творів, відео та візуалізованих обєктів. За всі роки Незалежності жодна з як урядових інституцій, так і НДО чи продюсерських агенцій, так і не спромоглася запропонувати суспільству інтегровану тематично вивірену та ментально базовану модель дня жалоби. І це не тільки питання звукоряду. Це і питання відео. Це і питання візуалізації. І стилю одягу. І лексики врешті решт.
Трагедії як ніщо інше загострюють і питання національної ідентичності. Ти запалюєш свічку у вікні – ти свій, ти глумися з памяті безневинно загиблих шахтарів – ти чужий. Уявити присутності Усами бін Ладена у студії каналу АВС 11 вересня ми не можемо, а якісь -есниченки -евченки у студії одного з каналів глумитися з памяті українців можуть. І тут вже не питання свободи слова. Бо рано чи пізно подібна свобода слова може трапитися трішки не тим лексикографам, котрі прочитають «слова» як можливість вільно «словить». І там диви ще й «словят» під час одного з ефірів. І цей виплеск народного невдоволення буде подією більш стильною ніж мовчання держави в час коли хтось смачно харкає в душу простого українця. Саме в часи трагедій відчуття солідарності всього народу є настільки вражаючим,що бездіяльність держави саме в площині захисту моралі виглядає ще випуклішою і тим огиднішою. От існує Рада з питань культури й духовності ім. Жулинського. І людей там – несчислена кількість. Т ак собі сидять – бульки пускають по майстернях та всіляких інших робітнях. А комісія з питань захисту моралі? Назвали б її «із захисту маралів», тільки наявність у владі – самого лише віце-премєра з гумпитань якогось Табачника перетворює всю державну політику в антидержавну. Подібні типи покликані донищувати ті рештки ідентичності котрі не донищили ні імперія ні комунізм. Донищити колективну память. Якщо вже не народу то громади. А новітня ідентичність повинна виформовуватися без рабського супроводу. Супроводу рабської символіки. Люди боятимуться говорити правду про голодомор доти, доки з центральних майданів українських міст не прибереться останній ленін-дзержинський-постишев і т.і. Доки остання вулиця найостаннішого містечка носитиме рабський топонім. А то якої системи координат триматися медійникам, особливо телевізійникам та ефемерним ефемникам коли у держави нема жорстких правил щодо самої себе?
Стильність – це в першу чергу відсутність тверджень, що заперечують одне одного, в одній площині і в одному часі. Один оркестр не може одночасно грати весілля і похорон. Тому потрібні радикальні поправки як до закону про рекламу, так і до всього комплексу законів що стосуються інформпростору.
Нинішня націотворча місія Президента Ющенка, його делікатність та чесна принциповість у питаннях Голодомору є більш ніж повчальна для цілої когорти змишілих політиків. Тому для всілякого роду формувальників національного інформаційного простору, простору духовної самореалізації нації питання етики та моралі на тлі девальвування сьогочасних героїв, у більшості своїй переважно політиків, приклад Президента в саме ці поминальні дні повинен стати більш ніж моделлю повсякденної поведінки. І саме в цей час. І саме за цих обставин.
Виходячи, дорогі політики, на портфельну прю – які б, і в який спосіб, вибори ви не виграли – не замахуйтесь на народну память, не ставайте такими ж недоречними зі своїми амбіціями, як реклама предметів гігієни в поминальний день, інакше цей народ ніколи не стомиться танцювати гопака на ваших кістках.
Матеріал взято із сайту /www.inlit.com.ua/
Додати новий коментар